Практика показує, що нерозуміння батьками ролі психолога в закладі освіти призводить до уникнення і відмови від зустрічей з ним.
Хочеться відразу роз’яснити ситуацію:
психолог і психіатр, (з яким часто нас порівнюють) мають суттєві відмінності в роді діяльності.
Психіатр – лікар, що займається відхиленнями (порушеннями) в психічній сфері людини. Він може поставити діагноз, призначити, при необхідності, медикаментозне лікування, дати направлення в спеціалізований садок.
Психолог (дитячий) – педагог, що займається з дітьми, які не мають відхилень у психічній сфері. Він не ставить діагноз, а може зробити умовно-варіативний прогноз на майбутнє. При необхідності може запропонувати пройти консультацію у спеціалістів: психіатра, невролога, логопеда.
Основним методом роботи психолога є – спостереження за розвитком дитини на всіх вікових етапах, відстеження динаміки розвитку пізнавальної, емоційно-вольової, особистісної сфер дитини. При необхідності, психолог проводить індивідуальні чи групові заняття з дітьми, що мають розвиваючу спрямованість. Всі заняття проходять в ігровому ключі, часто в роботі використовуються казки, рухливі ігри, елементи арттерапії (творча діяльність). Діти зазвичай з великим задоволенням відвідують такі заняття.
На жаль, вирішити психологічні проблеми дітей тільки в умовах закладу, на заняттях з психологом неможливо.
Без взаємодії з батьками дитини така робота буде носити поверхневий характер, і та позитивна динаміка, яка з’явиться у розвитку дитини, дуже скоро зійде нанівець. Тому, в першу чергу, бажання батьків взаємодіяти з психологом, допомогти дитині подолати проблемні моменти, є найважливішим фактором на шляху змін на краще.
Тільки спільна плідна робота дасть позитивний результат.
Як відомо, краще не чекати проблеми, а зробити все, щоб її уникнути. Тому взаємодію з психологом краще починати з самого раннього віку.
Практика показує, що нерозуміння дорослими ролі психолога призводить до уникнення і відмови від зустрічей з ним.
