Коммунальный заклад освіти "Середня загальноосвітня школа № 40" Дніпровської міської ради

 





Дай руку першокласнику

Нормативно-правова база

 

Першокласник на порозі школи

Дитина зустрічається зі школою

Здається лише вчора малюк вчився ходити, а сьогодні він сто­їть на порозі школи.Школа... Звичне життя різко змінюється. На уроці вже не мож­на робити того, що заманеться, а потрібно те, що доручають... Учителька звеліла відкрити зо­шит, а в книзі такі цікаві картин­ки, ваблять, їх хочеться уважно розглянути... Але наказано писа­ти палички із гачечками — і дово­диться займатися цією марудною і нудною справою. Із першокласниками завжди особливо багато турбот. Тому сьогодні, коли до першого ве­ресня чимало часу, я звертаюся до тих батьків, чиї діти лише зби­раються до школи. Адже настає дуже складний період у житті їх­ньої родини, і починати підготов­ку необхідно без зволікання.

Школа - це навчання

Для дитини вступ до школи — рубіж, який пройти не так і легко. Насамперед, це докорінна зміна в її існуванні: вперше з'являєть­ся обов'язкове заняття — навчан­ня. Можливо, у малюка й були обов'язки, але їхнє виконання або невиконання залишалося сімейною справою. Тепер уперше його оці­нюють поза родиною і незалежно від неї. Одночасно в дитини з'яв­ляється відчуття двоїстості свого становища. Виникає протиріччя: часто єдина у родині, улюблена й обожнювана дитина, яка звикла до поблажливого ставленням до неї дорослих, переступивши шкіль­ний поріг, стає однією з багатьох і вперше зіштовхується з функ­ціональним, залежним лише від швидкого, чіткого й правильного виконання обов'язків, ставленням учителя. А це означає: яким би ти, Василько! (Марійка, Петрик...), не був гарним для мами, якщо ти про­штрафився на уроці або неуважно виконав домашнє завдання, то за­слуговуєш на осуд. У перші роки навчання школяр значною мірою підлеглий автори­тетові дорослого. Для першоклас­ника вчитель не може помилитися, його думка — незаперечна (пам'я­таєте: «Марія Іванівна сказала...»). Тому слова вчителя, його інтона­ція, навіть погляд, не кажучи вже про погану або хорошу оцінку, під­хоплюються і багаторазово підси­люються. Відбувається дуже важли­ва річ — закладається самооцінка дитини у світі школи. Імовірно, для нас, дорослих, було б легковажно покладатися на неодмінну правоту наставників так само беззастережно, як це властиво дітям. Тому мені б хотілося пора­дити всім батькам школярів: тата й мами, будь ласка, не підсилюйте своїм осудом, а то й покаранням біль від отриманої двійки або трій­ки, не кваптеся приєднуватися до осудливих голосів, не залишайте дитину із цим лихом наодинці, не провокуйте дитячої брехні. Адже навчена гірким досвідом, прагну­чи уникнути домашньої прочухан­ки або нотації за шкільну невдачу, ваша дитина швидко зрозуміє, що обдурити батьків досить просто, втрачати тут особливо нема чого, а виграти можна. Так з'являється тріщина в сімейних відносинах, без перебільшення, найстрашніше, що тільки може з'явитися в маленької людини — виправдана неправда.Спочатку це брехня для поря­тунку, а потім логічно й неминуче з'являється брехня для вигоди. Так підкладається «міна» під совість. Адже совість — це не що інше, як система оцінок і самооцінок, за­своєна від близьких, і яка ввій­шла в нас. „Голосом совісті усередині кож­ного із нас говорить досвід батьків, родичів, друзів — усіх, кого ми по­важаємо й любимо. Говорить... але тільки до того часу, доки не вихо­дить на сцену брехня. З нею з'яв­ляється нова шкала оцінки: не те погано, що погано, а те, на чому попався! А не попадися, то все можна...

Навчання - це розумова праця

Ще одна складність, із якою зіштовхується майже кожний пер­шокласник, — брак навичок із ро­зумової праці й необхідність цією розумовою працею займатися. Для дитини, а також і для її батьків мета навчальної роботи полягає в тому, щоб розв'язати задачу, виконати вправи, вивчити напам'ять вірш, одержати оцінку. Але ж річ зовсім в іншому: треба навчити дитину прийомам розв'язання задач, ви­конання вправ, навчити розуміти прочитане. Але цього найчастіше немає в полі зору мам і татусів. До того ж, через неправильно органі­зовану навчальну діяльність змен­шується інтерес і до її найпошире­ніших у школі форм — до уроку, до роботи з книгою.
Тому так важливо, щоб ваша дитина потрапила до рук профе­сійно грамотного, розумного й людяного педагога, який розуміє, що головне в навчанні — це допо­могти першокласникові опанува­ти прийоми розумової роботи, на­вчити його вчитися, сприяти тому, щоб учень не розгубив інтерес до знань. Щаслива дитина, чиї батьки теж розуміють це й здатні надати їй допомогу. Адже вирішується не просто престижне питання шкіль­ної успішності — вирішується пи­тання розвитку особистості.Тоді, навіть у тих частих випад­ках, коли навчання у початковій школі в дитини не задалося, коли інтерес до уроків і занять знижуєть­ся, готовність її до пізнання нового залишається величезною — тільки б це нове було цікавим.

Успіхи дітей у школі - це кропітка праця батьків

Проводьте з дітьми екскурсії, водіть їх на виставки й до театрів, ходіть із ними в походи, запишіться до дитячої бібліотеки. Так, спочат­ку буде нелегко. Дитина ледве ви­тримує півгодинне читання вголос або двадцятихвилинне перебування в музеї, а в театрі іноді її більше ва­бить антракт із буфетом, аніж ви­става. Але наберіться терпіння. Че­рез кілька місяців усе зміниться, ви не впізнаєте свого малюка, якщо, звичайно, самі-докладете неабия­ких зусиль. Якщо будете все по­бачене й почуте перетворювати на знання, якщо будете ретельно від­бирати всі цікаві спогади й дбай­ливо колекціонувати разом із дити­ною те, що можна використовува­ти в іграх, захопленнях, на уроках. Якщо вечорами або під час прогу­лянок звичайними стануть для вас довгі спокійні бесіди на різні теми, обговорення прочитаного в журна­лах і в книжках. І коли це стане звичною спра­вою, ви із радістю виявите, як по­ступово розширюється коло інте­ресів вашої дитини, як багато тем для розмов з'явилося у вас; як за­хоплююче проводити час разом, як покращилися оцінки у вашого пер­шокласника. Тепер зрозуміло, що успіхи дітей — це велика щоденна праця батьків.

Поведінка у школі - це стиль спілкування в родині

Кожному з нас відомо, що ди­тині часто необхідна допомога до­рослої людини, її захист, порада, а часом звичайна участь, ласка, привітний погляд, посмішка; щоб вона не була самотньою перед при­крощами, тривогами, турботами й щиросердними переживаннями ди­тинства. Згадайте, адже ми й самі в цей період життя нерідко відчува­ли себе забутими, скривдженими, осоружними, всіма покинутими, нещасними. Чи близькі ви своїй дитині? Чи відомі вам її негаразди? Яка вона, ваша дитина? Весела або сумна, впевнена в собі чи постійно ва­гається, стримана чи поривчаста, дружелюбна чи заздрісна, чи вміє товаришувати з однолітками, пра­цювати й грати в колективі — від усього цього залежить результат будь-якої діяльності, зокрема й нав­чальної. Батькам дуже важливо постійно відчувати дитину, розуміти її спо­нукання, мотиви вчинків, потреби й будувати свої стосунки з нею м'я­ко, чуйно, делікатно, добросердно, незлобливо, але вимогливо. Адже зазвичай діти спокійно сприймають зауваження дорос­лих, зроблені доброзичливо, по-товариському, і, навпаки, — різко, грубо, напружено відповідають на роздратований, зарозумілий тон. Діти дуже люблять розмовляти, бо їм необхідне безпосереднє, дові­рливе спілкування. Для них важ­ливо ставити запитання та отри­мувати докладні відповіді на них. Вони не задовольняються коротки­ми репліками. Цікаве таке спостереження: якщо діти хоча б на кілька годин опиняються в обстановці дружньої розмови, задушевної бесіди, близь­кого контакту і взаєморозуміння, вони поводяться з незнайомою людиною та, найголовніше, один з одним значно м'якше й привіт­ніше. Навіть більше: якщо діти семилітнього віку навперемінно спілкуються із дорослими із різко протилежною манерою поведін­ки, то десятирічки вже поводяться щораз відповідно до тих обставин, під впливом яких тепер перебува­ють. Роздратований або байдужий, чуйний або ворожий, повчальний або диктаторський тон дорослого майже автоматично викликає такі самі інтонації в дітей! А інтонації впливають як на поведінку учнів, так і на їхні взаємини. Пам'ятайте про це, дорогі батьки! Будьте терплячими зі своєю ди­тиною. Якщо в неї щось не вихо­дить, відзначте її успіхи, а не про­махи, хваліть її і висловлюйте на­дію, що завтра в неї вийде краще, ніж сьогодні. Ніколи не кажіть дитині, що вона погана, кажіть, що вона по­гано поводилася. Не сваріть і не карайте дитину, якщо вона засму­чена, забилася, перед сном, після сну. Поцілуйте її на ніч, обійміть, скажіть що-небудь ласкаве. Дитині не має бути нудно. Грай­теся з нею якнайбільше. Без гри не­має і не може бути повноцінного розумового розвитку... Діти грають не лише тоді, коли бігають, змага­ються у швидкості й жвавості. Гра може відбуватися і в уяві, за допо­могою творчості. Придумуйте якісь ролі, міняйтеся ними. У семирічної дитини є одна особ­ливість, яка досить швидко зникне: велика залежність від думки дорос­лого, ніби забезпечена заздалегідь готовність погодитися у всьому зі старшим, і водночас — велика відкритість, прагнення поділити­ся з ним кожною своєю думкою, кожним порухом душі. Тим, хто не помітить цього етапу розвитку, не посіє зерна дружби, потім буде дуже важко. У період дорослішання своєї ди­тини мама, вражена брутальністю й неуважністю дочки, навряд чи згадає, як, втомлена після роботи, вона відмахувалася від спроб пер­шокласниці розповісти їй про якісь свої турботи або різко обривала її при спробах сперечатися. А тато теж навряд чи пов'яже завзяте не­бажання сина поговорити із ним, коли, читаючи газету або перегля­даючи телепередачу, він не міг ві­дірватися від них, щоб вислухати незрозумілу, роз­повідь сина про якийсь фільм. Мабуть, не згадають батьки й про те, що так і не зуміли викроїти тоді півдня, щоб піти з дітьми до зоопарку, поїхати за місто або про­сто піти погуляти, взявши із собою однокласників сина чи доньки й захопивши м'ячі, скакалки, ракет­ки, а потім вдома за чаєм обгово­рити загальні враження. Адже саме ці спільні заняття, спільні інтереси і сімейні захоплення, а не десятки куплених платтів та іграшок, кіло­грами апельсинів і цукерок згурту­ють родину, посіють дружбу. Пам'ятайте, запорука гарної поведінки дитини в школі, його успіхів у навчанні — це атмосфера любові, взаєморозуміння і поваги один до одного в родинному колі, це стиль спілкування в родині.

Визначаємо готовність родини до школи

Отже, ні в кого не викликає сумніву, що найважливішими й найпотрібнішими людьми в молод­шому віці для дітей є батьки. Дити­на ще не виробила свого ставлення до школи, вона не може порівняти зусилля, яких докладає з резуль­татом цих зусиль. Вона чує нові слова, які лякають її своєю незро­зумілістю: обов'язок, посидючість, дисципліна — ці поняття їй незна­йомі. Тому багато чого залежить від психологічної позиції, яку за­ймають батьки. Ось чому перш ніж говорити про готовність дитини до навчання в школі, ми хочемо за­пропонувати вам методику, яка дає можливість визначити, чи готова родина до появи в ній учня.

Чи хоче дитина йти до школи?

Насамперед, довідайтеся, чи хоче ваша дитина йти до школи. Зверніться до неї зі словами: «Якби хтось став замість тебе говорити, чи погодився(лась) б ти із цими словами?»

1. Коли я піду до школи, у мене з'явиться багато нових друзів.

2. Мені цікаво, які в нас бу­дуть уроки.

3. Думаю, що буду запрошува­ти на свій день народження весь клас.

4. Мені хотілося б, щоб урок тривав довше, ніж перерва.

5. Цікаво, що в школі пропону­ють на сніданок?

6. Коли я піду до школи, то буду добре вчитися.

7. Найкраще в шкільному житті — це канікули.

8. Мені здається, у школі більше цікавого, ніж у дитячому садку.

9. Мені хочеться до школи, бо хлопці з мого будинку вже вчаться.

10. Якби мені дозволили, я б пішо-
в(ла) учитися ще минулого року.

Усього позитивних відповідей:

Обведіть номер висловлення, з яким ваша дитина погодиться, а потім порахуйте позитивні від­повіді.

Якщо сума 1—3 бали: ваша ди­тина вважає, що непогано живе й без школи. У цьому разі вам нале­жить замислитися над причинами такої думки.

Якщо сума 4—8 балів: так, до школи хочеться, але, переважно, вона мріє поки що лише про нові ігри й друзів.

Якщо сума 9—10 балів: вам не варто турбуватися. Добре, якщо ваша дитина збереже таке ставлен­ня до школи на найближчі десять-дванадцять років.

Що вона знає про школу?

Тепер визначте, що знає про школу ваша дитина. Адже вже пер­шого вересня в неї виникне бага­то запитань і складних ситуацій. Для вас ці дитячі тривоги здадуть­ся дрібницями, а для неї важкими завданнями. Будьте завбачливі й допоможіть дитині заздалегідь, вже тепер, знайти вихід із майбутнього скрутного становища.

Запитайте в неї:

1. Як звертаються до вчитель­ки?

2. Як привернути до себе ува­гу, якщо потрібно про щось за­питати?

3. Що сказати, якщо потрібно вийти в туалет?

4. Що таке урок?

5. Як дізнаються, що пора починати урок?

6. Що таке перерва?

7. Для чого потрібна перерва?

8. Як називається стіл, за яким діти пишуть?

9. На чому пише вчитель, коли пояснює завдання?

10. Що таке оцінка?

11.Яку оцінку може отримати учень?

12. Що таке шкільний щоден­ник?

13. У класі вчаться діти одного віку чи різного?

14. Що таке канікули?

Важливо, щоб дитина відпові­ла принципово правильно, можна й без уточнень.

Порівняйте її відповіді з пра­вильними варіантами:

1. На ім'я та по батькові, і на «Ви».

2. Мовчки піднести руку, так щоб її було видно.

3. Підняти руку й сказати: «Ви­бачте, можна вийти?»

4. Це той час, упродовж якого діти вчаться чогось нового: слуха­ють пояснення вчителя і відповіді учнів, виконують вправи і не ви­ходять із класу.

5. Лунає дзвінок, коридори по­рожніють, діти біжать до класу.

6. Перерва — це проміжок між уроками.

7. Перерва потрібна для того, щоб діти могли вийти з класу, від­почити, погратися, поснідати.

8. Діти пишуть за партою.

9. Учитель пише на дошці.

10. Оцінка — це число, яким оцінюють успіхи: правильно чи не­правильно, добре чи погано учень виконав завдання.

11. Від 1 до 12 балів.

До речі, в інших країнах оцін­ки інші: від 1 до 20 — у Франції, у сучасній Німеччині «одиниця» — найкраща оцінка, «п'ятірка» — найгірша.

12. Щоденник — це такий зо­шит, до якого записують розклад уроків, діти записують домашнє за­вдання, учитель ставить оцінки.

13. В одному класі вчаться зви­чайно діти одного віку, одного року народження.

14. Канікули — це перерва в на­вчанні на кілька днів, а також на все літо; після літніх канікул діти йдуть до наступного класу.

Якщо дитина відповіла пра­вильно:

• на 13—14 запитань — у шкіль­них правилах для неї не буде не­сподіванок;

• на 7—10 запитань — непога­но, але можна поговорити або по­читати про школу;

• на 4—6 запитань — необхідно докладніше поговорити про шкіль­ні правила й повернутися до гри;

• на 1—3 запитання — а чи хо­дили ви самі до школи?

Пограйте в ту саму гру, приду­мавши нові запитання, і попросіть бути вчителем когось зі знайомих.


Чи готовий я бути батьком першокласника?

А тепер тест для вас, дорогі батьки.

Опрацьовуючи його результати, скористайтеся таблицею. Для цього закресліть номери тих запитань, на які ви відповіли позитивно, а по­тім порахуйте кількість закресле­них номерів у кожному стовпчику окремо. Отриману суму запишіть у нижній порожній клітинці кож­ного стовпчика. У графу «Всього» впишіть загальну кількість закрес­лених цифр.

Отже, обирайте близький варі­ант відповіді:

1. Мені здається, що моя дитина вчитиметься гірше, ніж інші діти.

2. Я боюся, що моя дитина буде часто кривдити інших дітей.

3.На мій погляд, чотири уроки — непосильне навантаження для ма­ленької дитини.

4. Важко бути впевненим у тому, що вчителі молодших класів добре розуміють дітей.

5. Дитина може добре вчитися тільки в тому разі, якщо вчителька — його власна мама.

6. Важко уявити, що першо­класник може швидко навчитися писати, рахувати й читати.

7. Мені здається, що діти в цьо­му віці ще не вміють дружити.

8. Боюся навіть думати про те, що дитина обходитиметься без сну вдень.

9. Моя дитина збивається, коли до неї звертається незнайома до­росла людина.

10. Моя дитина не ходить до дитячого садка й ніколи не розлу­чається з матір'ю.

11. Початкова школа, мабуть, мало здатна чогось навчити дитину.

Готуємося до школи

Коли потрібно починати готувати дитину до школи? Чи потрібно взагалі це робити? Чому навчати дитину до школи і хто цим повинен займатись?

Пам’ятайте, що все дошкільне життя дитини – це і є підготовка дитини до школи.

Найважливіше – не впадайте у крайнощі: не перестарайтеся із заняттями, щоб не викликати у дитини відразу до навчання, але й не пускайте все на самоплив, надіючись, наприклад, лише на вихователя дитячого садка.Важливо, щоб до школи у дитини був різноманітний досвід спілкування з незнайомими людьми – і дорослими, і дітьми.

Давайте малюку можливість встановити нові контакти. Це може відбуватися у поліклініці, крамниці, на дитячому майданчику тощо.Деякі діти розгублюються, не маючи навички «виживання у натовпі», тому мають проблеми під час перерви у школі. Для тренування час від часу беріть доньку чи сина на великі розважальні заходи, вокзал, базар, прокататися у громадському транспорті. Навчіть дитину не розгублюватися, коли її критикують чи дражнять. Готуйте до того, що у школі вона може зіткнутися з негативними оцінками своєї роботи. Тому вдома доречно мати досвід і похвали і огуди. Головне, щоб малюк розумів, що критикуючи, ви оцінюєте не його особистість у цілому, а конкретний вчинок. Чудово, якщо у дитини сформована достатньо стійка позитивна самооцінка. Тоді на зауваження чи невисоку оцінку вчителя вона не образиться, а постарається щось змінити.Важливо навчити дитину виражати свої потреби словами. Вдома часто рідні розуміють її з півслова або за виразом обличчя. Просіть малюка повідомляти про свої бажання словами, організуйте такі ситуації, коли йому потрібно попросити про допомогу когось незнайомого.У школі дитина досить часто буде попадати у ситуації порівняння з однолітками, тому прослідкуйте як під час гри вона реагує на успіх інших та свої невдачі.

Намагайтесь, щоб майбутній першокласник привчався працювати самостійно, не потребував постійної уваги та заохочення з боку дорослих. Адже на уроці вчитель не зможе достатньо уваги приділити кожному учневі. Поступово переставайте хвалити дитину за окремий крок у роботі, а хваліть за готовий результат.

Учіть малюка спокійно сидіти і працювати на протязі певного відрізку часу. Включайте у режим дня різноманітні заняття, чергуючи спокійну роботу із рухливими іграми. Це особливо важливо для непосидючої, збудженої дитини. Поступово вона звикне до того, що бігати і шуміти можна лише у певний час на перерві.

Заохочуйте творчу ініціативу малюка. Не сваріть його за помилки і не насміхайтеся навіть із найбезглуздіших спроб виконати завдання. Варто хоча б один раз насварити дитину за неправильні дії, і вона може більше не захотіти грати у цю гру. Особливо якщо дії малюка невдалі, обов’язково знайдіть щось таке, за що можна було б похвалити, наприклад, за цікавий спосіб вирішення, за почуття гумору, за сміливість чи винахідливість, за старанність чи акуратність тощо. Не забувайте говорити йому, що він розумний і здібний!Велике значення для дитини має форма, в якій ви оцінюєте результати її діяльності. В основі будь-якої оцінки має бути загальне позитивне ставлення до дитини. Тому у всіх випадках першим і основним принципом оцінки повинна бути похвала. А як, у такому разі, вказувати дитині на допущені нею помилки? Бажано, щоб загальна думка висловлювання з оцінкою була приблизно така: «Ти діяв дуже добре, але поки що тобі не все вдалося зробити правильно. Та наступного разу ти зможеш виконати завдання ще краще ніж тепер.» Після цього важливо вказати дитині, як саме можна ліквідувати помилки. Така оцінка дуже багато важить навіть тоді, коли результат роботи повністю негативний.5-річна дитина ще не в змозі відокремити оцінку виконання нею якогось завдання від оцінки себе в цілому. Тому, слова «Ти зробив це погано» вони сприймають як «Ти –поганий» і розуміє їх як вияв негативного ставлення збоку дорослих.Детально проаналізуйте разом з малюком усі його помилки. Намагайтеся, щоб правильно відповідь дитина знаходила, хоч і з вашою допомогою, але самостійно. Не поспішайте підказувати хід розв’язку завдання. Спершу перевірте, чи малюк зрозумів, що від нього вимагається. Потім запропонуйте виконати завдання ще раз. Правильну відповідь повідомляйте лише тоді, коли усі інші можливості уже вичерпані.

З перших днів першокласник буде почувати себе впевнено, якщо привити йому елементарні навички роботи на уроці: навчити правильно тримати олівець і ручку; орієнтуватися на сторінках книги і зошита; уважно слухати інструктаж та виконувати його тощо. Попрацюйте над формуванням у дитини просторових уявлень. Для цього періодично пропонуйте їй виконати завдання на встановлення взаємного розміщення предметів (вище, нижче, поряд, між), уміння орієнтуватися на площині (вліво, вправо, вверх, вниз, усередині, зовні). Пограйте з малюком у «Хованки». Для цього заздалегідь сховайте іграшку, яку дитина, виконуючи послідовні інструкції, знаходить її: «Стань спиною до дверей, зроби 3 кроки вперед, повернись наліво, зроби 2 кроки назад, повернись направо, лівою рукою доторкнись до полиці, нижче, відкрий коробку. Що ти там бачиш?».Розкладіть на столі ряд предметів (олівець, пензлик, гумку, лінійку) і запитайте: «Що знаходиться зліва від пензлика? Який предмет між пензликом і лінійкою? Між якими предметами знаходиться пензлик? Що потрібно зробити, щоб зліва лежав пензлик, а справа олівець? тощо». Запропонуйте дитині виконати завдання на знаходження заданої фігури у фігурах складнішої конфігурації, удосконалення уміння передавати форму фігури, порівняння предметів за їх властивостями (більший – менший, вужчий – ширший, вищий – нижчий, коротший – довший, важчий – легший і т. д.)Якомога більше розмовляйте з дитиною. Спонукайте її до запитань, стимулюйте допитливість і цікавість. Відповіді на запитання намагайтеся знайти разом: «А як ти думаєш?», «Давай поміркуємо, чому так сталося». Пояснюйте всі незрозумілі слова, звертайтеся у присутності дитини до словника. Систематично проводьте з малюком різні словесні ігри: «Назви, що це?», «Опиши предмет (розмір, форма, колір, матеріал, дотикові відчуття, призначення)», «Порівняй (наприклад: лимон і апельсин, цукор і сіль тощо)», «Хто більше знає слів (назв квітів, іграшок, дерев тощо)», «Впізнай предмет за описом». Гра «Тема» допоможе поповнити словниковий запас, навчить швидко думати, утримувати у пам’яті задану тему. Запропонуйте гравцям вибрати певну тему, наприклад «Школа» чи «Ліс». Після цього кожен з учасників повинен називати слова, що мають відношення до даної теми. Так до теми «Школа» можуть відноситися слова «ручка», «лінійка», «портфель», «зошит», «учитель» тощо. У темі «Ліс» можна назвати слова «дерева», «білка», «гриби», «вовк», «сова» тощо. Виграє той, хто останнім назве слово або хто більше назве слів, що відносяться до заданої теми.Учіть дитину фантазувати, придумувати історії. Не забувайте доречно вжити прислів’я, приказку, загадати загадку, запропонувати дитині скласти свою загадку. Вчіть з нею нескладні вірші, пісні, скоромовки, потішки, чистомовки.Зверніть увагу, чи всі звуки дитина вимовляє правильно. Допомогу дітям із серйозними вадами мовлення надають спеціалісти-логопеди. Недоліки звуковимови бажано виправити до початку навчання у школі.

Важливо підготувати руку дитини до письма. Для цього потрібно забезпечити розвиток кисті руки і дрібних м’язів пальців, окоміру (вміння визначати центр, середину, підпорядковувати рухи зору, контролю свідомості), плавності, точності і ритму рухів; уміння діяти за зразком, проводити безвідривні рухи олівцем на папері протягом 0,5 – 1 хвилини. Корисними вправами є малювання, зафарбовування, креслення геометричних фігур різної конфігурації та їх заштриховування, конструювання, ліплення, викладання мозаїки, робота з пазлами, аплікація, вишивання тощо.Перед тим як що-небудь малювати чи писати, проведіть пальчикову гімнастику, щоб підготувати руку до роботи.

Запропонуйте разом з вами виконати такі вправи:

«Вітання» По черзі з’єднуйте з великим інші пальці, починаючи з вказівного. Потім з’єднайте всі пальці у пучку (пальчики одночасно здороваються з великим).

«Деревце» Притисніть долоні тильною стороною одна до одної, пальчики підніміть догори і розчепірте. Ворушіть кистями та пальцями. «Восьминіжка» Притисніть долоньки одна до одної, піднятими угору пальчиками імітуйте щупальці восьминога.

«Равлики» Стисніть пальчики рук у кулаки і покладіть їх на стіл. Підніміть угору і розведіть вказівний і середній, поворушіть ними, імітуючи равликів.

«На морі» За допомогою рухів рук зобразіть хвилі. Потім схрестіть кисті рук і помахайте ними, імітуючи змахи крил чайки.

«Потягусі» Зчепіть пальці у замок, розверніть руки і витягніть їх уперед потім розслабте. „Розминка” Пальцями однієї руки по черзі розминати ділянки між пальцями другої руки., Те саме зробіть з іншою рукою.

“Кицька” Різко зігніть напружені пальці, як розлючена кицька, потім плавно їх розправте

“Рахівничка” Руки поставте перед собою, пальці напружені. По черзі згинайте пальці, починаючи з великого, і рахуйте: “Один, два, три...” Розгинайте і рахуйте у зворотному порядку. Те саме зробіть, починаючи з мізинця. Розслабте руки.

“Тюльпан” Зімкніть долоні у форму бутона тюльпана. Повільно розправляйте напружені пальці. Закінчіть енергійним розкриттям “пелюсток тюльпана” і розслабте руки.

“Метелик” Складіть напружені кисті рук разом зворотним боком. Швидкими різкими рухами махайте ними, як метелик крилами.

“Птах” Складіть кисті рук разом зворотним боком. Повільними плавними рухами махайте розслабленими руками, як птах крилами.

“Віяло” Зігніть руки в ліктях перед собою. Кисті рук розслаблені. Обмахуйтеся руками широкими рухами, як віялом.

Орел” Розведіть розслаблені руки в сторони. Помахайте вгору-вниз широкими плавними рухами, імітуючи політ орла.

Слід пам’ятати про те, що при вступі у загальноосвітню школу дитина не зобов’язана уміти читати і писати. Але новий важливий період свого життя краще починати з відчуття «Я можу зробити це», ніж «Я не вмію нічого, що вміють інші діти».

Як підготувати дитину до школи?

В час відродження і розбудови націо­нальної системи освіти початкова шко­ла покликана забезпечити загальний розвиток дитини; формувати у молод­ших школярів уміння впевнено читати, писати і рахувати, користуватися книж­кою та іншими джерелами інформації; формувати загальні уявлення про нав­колишній світ, сприяти засвоєнню норм загальнолюдської моралі та особистісного спілкування, основ гігієни, виробленню трудових навичок. Тому важливим завданням в період підготовки дитини до школи має стати вихован­ня у майбутніх школярів почуття від­повідальності, самостійності, організо­ваності, готовності трудитися (на рівні, доступному шести-семирічній дитині); формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, посту­питися, прийти на допомогу.

Заповіді першокласника

Письменник Симон Соловейчик, відо­мий багатьом вчителям та батькам своїми книгами про виховання, в одній з них навів правила дитячої етики спілку­вання. Ознайомившись з ними, дорослі можуть підготувати дітей до самостійно­го життя серед ровесників у школі.

1. Не відбирай чужого, але і не все своє віддавай.

2. Попросили — дай, намагаються відібрати — захищайся.

3. Не бийся без образи і не ображай­ся без причини.

4. Кличуть гратися — йди, не кличуть — спитай дозволу, це не соромно. Грай чесно.

5. Не дражни, не канюч, не випрошуй нічого. Двічі ні про що не проси.

6. Через небажану оцінку не плач, будь гордим. З учителем не спере­чайся і на нього не ображайся. Вчи уроки.

7. Не зводь наклепи на товариша.

8. Не будь брудним, діти таких не люблять, але й не будь чепуруном, їхнього товариства також уникають.

9. Частіше говори: будемо дружити, будемо гратися, ходімо разом додому.

10. Не хизуйся! Ти не кращий за всіх, ти не гірший за всіх. Іди до школи, і нехай вона тобі буде на радість. Дорогу переходь уважно, не поспішай.

Шановні батьки! Вступ до школи — велика подія у житті дитини, початок нового періоду її розвитку.

До цих серйозних змін необхідно вчасно підготуватися. Велика роль у цій підготовці нале­жить дитячому садку. Але часто діти йдуть до школи не з дитячого садочка, їх готує до цього сім'я. Вона привчає малюка до самообслу­говування, до побутової та суспільно-корисної праці, до дотримання чіткого розпорядку дня і дисципліни. В сім'ї ди­тина знайомиться з правилами по­ведінки, які перетворюються на мо­ральні почуття і звички.

Батьки прагнуть виховати в дітей уміння працювати, спостерігати, ціка­вість до книжок, радіо, кіно, розширя­ють їхній світогляд,підготовлюють їх до майбутнього навчання в школі.

Дитині, яку не привчили до елемен­тарної праці та дисципліни, яка не во­лодіє достатнім рівнем знань, у школі буває дуже важко. Увага її розсіяна, вчинки непередбачувані. Вона не може спокійно сидіти на уроках в школі, вдо­ма засадити її за виконання домашніх завдань дуже складно. Мине багато ча­су перш, ніж такий учень долучиться до шкільного життя, стане організованим і дисциплінованим.

Ті батьки, які привчають дитину до думки про майбутній вступ до школи, прищеплюють повагу до майбутніх обов'язків. Тоді малюк чекає перших шкільних днів із затамованим хвилю­ванням.

Неабияке значення має весь процес підготовки до школи майбутнього шко­ляра. Бажано заздалегідь придбати йо­му все навчальне приладдя, ранець, формений одяг. Це організовує дитину, підкреслює необхідність серйозно готу­ватися до майбутніх занять.

У родині напередодні навчального року має панувати урочисто піднесений настрій. Він передається дитині.

Щоб шестирічній дитині успішно нав­читись і виконувати свої обов'язки в період вступу в школу, вона повинна досягти певного рівня фізичного і пси­хологічного розвитку — так званої шкільної зрілості.

Дитина, що прийшла в школу, пот­рапляє в незвичне для неї середовище. Змінюється весь розпорядок її життя.

Щоденні заняття вимагають напруженої розумової праці, активізації уваги, зосередженої праці на уроках і, крім того, відносно нерухомого положення тіла, дотримання правильної робочої пози. Відомо, що для шестирічної дити­ни, це становить найбільшу трудність. До того ж рухома активність дитини знижується в школі наполовину.

Більшість шестиліток за рівнем свого інтелектуального розвитку можуть нав­чатися в школі, одначе, на цей період дитині дуже важко переносити соціаль­но-особисте навантаження, до якого зобов'язує шкільне навчання.

Психологи зазначають, що в шес­тирічному віці ще не сформувалась особистість, здатна підкорятися шкіль­ному режиму, засвоювати шкільні нор­ми поведінки. Тому багато шестиліток в перші тижні навчання скаржаться на втому, на головний біль, вони знерво­вані, плаксиві, погано їдять, сплять. Можуть виникнути труднощі психо­логічного плану, такі, як, наприклад, по­чуття страху і як наслідок, негативне відношення до навчання.

Якщо ваш першокласник, проходив­ши два тижні, місяць до школи, раптом її розлюбив, насамперед, треба з'ясу­вати, чому так сталося. Чого ваша ди­тина «боїться йти до школи»?

Ви дізнались: вчителька хороша, в класі його ніхто не ображає, «двійок» він не боїться (бощезнаннянеоціню­ютьсябалами).

Отже, треба проявити твердість і пе­реждати. З'ясувати, в чому причина.

А таких причин може бути багато: на дорозі, на шкільному подвір'ї до малю­ка чіпляються хлопчаки з інших класів, можливо, хтось з дорослих образливо говорив про малюка і його батьків, і почалося цькування дітей, коли про це дізнались інші діти, можливо, дитину не навчили користуватися туалетом. Бать­ки з допомогою вчителя зможуть доко­патися до істини: вияснити причину страху дитини.

Якщо ж ваш першокласник просто занедбав навчання і боїться через це ходити в школу, треба якийсь час поп­рацювати з дитиною. Найміть репети­тора, який би допоміг вашій дитині повірити в те, що вона здатна цю науку опанувати. Врешті-решт, якщо малюку навчання не дається, запишіть його в якусь студію, гурток танців, співів, де б він займався улюбленою справою і мав успіх.

Але в жодному разі не записуйте сво­го «першачка» в «невдахи».

Головне — зберегти у дитини інтерес до пізнання, самоповагу і здатність се­бе захищати.

Строки адаптації до школи у всіх дітей різні. Звичайно, для цього потріб­но, як мінімум, півроку. Але нерідко бу­ває, що процес звикання тягнеться про­тягом всього першого року навчання. У таких дітей, як правило, на кінець нав­чального року погіршується стан здо­ров'я. Частіше всього це проявляється в порушеннях нервової і серцево-су­динної систем. В тяжкий для малюка період дуже важливо оточити його турботою і ува­гою, проявляти терпимість, забезпечу­вати його необхідним режимом харчу­вання і відпочинку.

Пам'ятаючи про те, що в школі часто буває робота нецікава, але важлива, яку потрібно виконувати, слід привчити дитину підкорятися слову «треба», сві­домо розбиратися у своїй позиції («хо­чу»і«треба»). Варто поступово фор­мувати уміння доводити розпочату справу до кінця, переборювати трудно­щі, переживати задоволення від зроб­леного, не засмучуватися невдачею.

Готуйте дитину до життя і праці в ко­лективі ровесників. Пам'ятайте, що особливі труднощі відчувають учні, які ростуть в сім’ї одинаками.

Сторінка психолога

Ведемо дитину в перший клас. Поради психолога батькам першокласників
Влаштуйте прогулянку до школи.
 Обов'язково проведіть дитині невелику екскурсію до школи: походіть по двору і навколо неї, а потім увійдіть всередину. Бажано показати дитині, в якому класі вона буде вчитися, де знаходиться туалет (до речі, якщо дитина привчена ходити в туалет тільки вдома, то не буде зайвим під час прогулянок по місту поводити її в громадські туалети) та їдальня. Періодично можна ходити гуляти до школи, граючи по дорозі у щось. Так дорога до школи буде завжди викликати хороші асоціації у малюка.
Збирайте портфель та одягайте форму.
 Непогано кілька разів за місяць потренувати збори до школи: нехай першокласник самостійно надіне шкільну форму. Потім мама або тато, розкидавши його шкільне приладдя по підлозі, покаже, як збирати портфель і що куди класти.
Грайте в школу.
 Батьки можуть посадити дитину серед іграшок і провести "урок", при цьому попросити малюка встати, коли мама- "вчителька" входить в "клас", потім сісти за парту, взяти в руку ручку, відкрити зошит. Так для дитини не будуть незвичними ці "команди", коли вона почує їх у школі, і вона легко їх виконає. Також доведеться пояснити першокласникові, що в школі його будуть називати за прізвищем. Тому необхідно навчити його реагувати і відгукуватися на прізвище, наприклад, у грі в школу звертатися не інакше як "Петров", "Сидоров" і т. д.
Встаємо раніше.
 Місяця, щоб привчити дитину вставати раніше, вистачить. Досить щодня віднімати від її сну по 5-10 хвилин. Тоді першого вересня малюк не буде сонно позіхати на лінійці. Але пробудження дитини має супроводжуватися приємними для неї діями, наприклад, усмішкою або обіймами мами.
Дружимо з годинником.
 Необхідно поставити в кімнаті малюка годинник, навчивши його по ньому розбиратися в часі. Це стане в нагоді в школі, наприклад, щоб знати, скільки хвилин є на виконання завдання. Також важливо, щоб малюк вмів укладатися в терміни. Для цього слід скласти графік його звичайного дня і повісити на видному місці. А коли малюк буде, наприклад, малювати, грати або їсти, можна звернути його увагу на те, скільки йому ще залишилося часу на цю дію за розкладом.
Вчимося порядку.
 Нехай у малюка з'являться всілякі папки, коробочки, файлики, і він навчиться складати туди свої малюнки, фломастери та інші дрібниці. Розвивати цю навичку потрібно заздалегідь, щоб школяр не був Машею-растеряшею. До речі, можна розвісити по кімнаті невеликі записочки, наприклад, "акуратно повісь речі на стілець" - це буде сигналом до дії.
"Доросла" кімната.
 У кімнаті обов'язково повинно з'явитися щось, що говорило б йому про "доросле" шкільне життя, про зміну його статусу, щоб школяр швидше звикав. Приміром, той же письмовий стіл або можна вже зараз купити малюкові невелику шкільну дошку з крейдою.
Більше зеленого.
 Цей колір і стимулює увагу, і розслабляє. Бажано, щоб в кімнаті малюка з'явилося щось зелене. Психологи кажуть, що тільки після 7 років у дитини починають працювати частини мозку, які відповідають за утримання тіла в одній позі. До 7 років приборкати маленького "зірвиголову" дійсно складно. Але тим не менш протягом останнього місяця до школи батьки можуть по трохи розвивати навички посидючості в дитини. Адже в школі без них доведеться непросто.
Шийте чи грайте в шахи.
 Активних дівчаток можна навчити шити або плести з бісеру, а хлопчиків - грати в шахи, шашки. Бажання виграти у мами чи тата або зшити красиву іграшку "переважать" бажання дитини постійно відволікатися на все підряд і не сидіти на місці (це спрацює, тільки якщо малюка вдасться зацікавити).
Формуйте позитивний образ школи.
 Ні в якому разі не потрібно говорити першокласникові фрази типу "закінчилося дитинство, почалося доросле життя" або "не будеш слухати вчительку, вона тебе покарає". Так любов до школи в нього точно не виховати. Добре, якщо б перша вчителька написала листа майбутньому учневі, розповівши про те, як вони цікаво будуть проводити час у школі, скільки всього нового він дізнається, як багато друзів з'явиться. Якщо домогтися творчого підходу від учителя не вдалося, розповісти про все це повинні батьки. Ще від них вимагається більше хороших забавних історій з їх шкільного життя, наприклад, про те, як вони знайшли свого першого шкільного друга. Також можна показати першокласникові батьківські шкільні фотографії.
Не залякуйте оцінками.
 Казати дитині про те, що вона повинна приносити тільки хороші оцінкизаборонено. Тим більше що в 1-му класі їх не ставлять. Краще вже зараз завести журнал досягнень малюка, щодня записуючи туди кожен його успіх, наприклад, "сьогодні малюк сам почистив зуби". Тоді він буде знати, що хороші оцінки - це не єдині його заслуги перед батьками і перестане боятися принести "двійку", коли буде ходити до школи.
Більше рольових ігор.
 В останній місяць потрібно якомога частіше запрошувати дітей у будинок (ще краще - майбутніх однокласників). Хай грають в будь-які рольові ігри: доктор-пацієнт, дочки-матері або постановки улюблених мультфільмів. Саме на основі таких ігор діти вчаться знаходити спільну мову між собою.
Тренуйте увагу і не тільки.
Наприклад, хороша гра для тренування пам’яті і уважності: розкласти на столі десять будь-яких предметів. Нехай малюк уважно подивиться на них протягом 1 хвилини, намагаючись запам'ятати якомога більше, а потім, не дивлячись на стіл, розповість, що там лежить. Ще можна забрати один предмет і замість нього покласти другий - нехай скаже, яку річ замінили.
Нарешті, мова.
 Прочитавши казку на ніч, мама або тато можуть попросити малюка переказати почуту історію і відповісти на декілька нескладних питань по ній. Так першокласник навчиться висловлювати свою думку, розмірковувати на задану тему і чітко відповідати на запитання.
Штрихування.
 Якщо малюк по-різному зафарбовує предмети, значить, у ньому "живе" відразу декілька емоцій, які іноді суперечать одна одній. Може бути, йому з якоїсь причини морально важко.
Колір.
 Для кожного малюка - потрібен окремий колірний "словничок". Щоб його скласти і по ньому "розшифрувати" його емоції, можна пограти в гру, задаючи дитині запитання: "Якщо це радість (або будь-яка інша емоція), якого вона кольору?".
"Я" на малюнку.
Чим краще малюк промальовує (колір і плавність ліній) себе на малюнку, тим впевненіше він відчуває себе в своєму тілі і в світі. Чоловічок, намальований тонкими лініями, "паличками" - можливо, у малюка велике фізичне або інтелектуальне навантаження. Дитина взагалі не малює себе - вона не відчуває себе членом соціуму.